Чорнобривці – найрідніші «чужинці»

Дивна квітка чорнобривець. Ще кілька століть тому її вважали «чужинцем», а нині – чи не найріднішою рослиною, що збагатила культуру, духовність, стала одним із символів нашого народу. Вона настільки поширена в Україні, – аж не віриться, що наші давні предки не знали про її існування.

Наукова назва – «tagetes», на честь онука давньоримського бога Юпітера – Тагеса, який умів пророкувати майбутнє. Належить до сімейства Айстрових. Батьківщиною рослини вважають Центральну Америку, де в Мексиці та південних регіонах Сполучених Штатів зустрічаються її дикі різновиди. Індіанські племена ацтеків і мая культивували ці квіти. До Європи вони завезені понад п’ять століть тому після експедиції Колумба до нового континету. Вони легко прижилися і розселилися. Їх знають під різними іменами: у Великій Британії – «золото Мері», в Німеччині – «квіти студентів», в Китаї – «рослина тисячі років», в Україні – «чорнобривці». Своєю назвою в нас ці квітки багато в чому зобов’язані незвичайному і бархатистому відливу коричнево-червоних пелюсток і теплого тону забарвлення квіток.

Це однорічна рослина висотою 20–100 сантиметрів, дуже гілляста і компактна. Високі сорти квіток садять на відстані близько 25–35 сантиметрів, середні – 15–20 см., а низькі – 10–15 см. один від одного. Численні гібридні форми мають квіти різних відтінків від світло-жовтих до насичено жовтогарячих і коричневих. Суцвіття складне, має і купчасті форми. Період цвітіння в Україні – від червня до перших снігів. Мають специфічний аромат, запилюються комахами. Рослини переважно теплолюбні, посухостійкі та динамічні. Ростуть на відкритих сонячних місцях, але можуть добре розвиватися і рясно цвісти при невеликому затінку. Вони невибагливі, особливо це стосується чорнобривців відхилених, які ростуть практично на будь-яких ґрунтах. Розмножують квіти насінням, висіваючи на розсаду або безпосередньо у відкриту землю. Великою перевагою є стійкість до шкідників і хвороб. Оптимальна температура для чорнобривців 18–20 °С. При мінусовій температурі вони гинуть. Тагетеси не бояться вітру. Для них не потрібно спеціально підживлювати ґрунт, особливо не потрібно робити цього навесні, інакше квіти буйно ростимуть без цвітіння.

Рослину розмножують кількома способами, за допомогою насіння або ж розсади. Насіння низькорослих сортів висаджують у травні у відкритий ґрунт. Для цього роблять борозну глибиною 5 см, відстань між насінням має бути близько 10 см. Його присипають землею і поливають. При загрозі заморозків через тиждень-півтора паростки вкривають нетканим матеріалом (особливо це стосується тонколистих сортів). Через 2 місяці після посадки можна очікувати цвітіння. Якщо ж потрібно, щоб чорнобривці зацвіли раніше, то в березні висаджують їх у плівкові парники. Спочатку на кілька днів кладуть насіння на вологу ганчірку для пророщування. Роблять у ґрунті борозенку глибиною не більше 3-х см, проливають водою і засівають насінням.

Деякі квітникарі висаджують тагетеси в ящики. В такому випадку ґрунт насипають в ящики, на дні яких покладений дренаж (керамзит, пісок, щебінь) або пророблені отвори. Удобрюють її і висаджують пророщене насіння чорнобривців. Якщо розсада загущена, то її пікірують. Якщо обрано високорослі сорти, то їх висаджують поодинці в окремі ємності відразу після пікірування. Пересаджують сіянці у відкритий ґрунт після появи у них не менше трьох пар листочків. Можна пересаджувати навіть в квітучому стані.

Сьогодні офіційній науці відомо про 53 види чорнобривців. На території України культивують такі: 
– чорнобривці відхилені, або французькі – однорічник із прямостоячими стеблами висотою 20–60 см. Спектр забарвлення – різноманітні відтінки жовтого, помаранчевого, червоного і коричневого. Вид включає в себе як високі (до 0,6 м) і середні сорти, так і низькі сорти і сорти-ліліпути (до 0,2 м заввишки); 
– чорнобривці прямостоячі, або африканські – однорічник родом із Південної Мексики з прямостоячими голими стеблами висотою 0,4–1,2 м. Забарвлення квіток – дво- і одноколірне: різних помаранчевих, жовтих або кремових відтінків. Вид включає низькі, середні, високі та гігантські (більше 90 см заввишки) сорти;
– чорнобривці тонколисті, або мексиканські – компактний однорічник до 40 см заввишки з жовтими або оранжевими простими квітками. Цвітіння – рясне.

Як же з’явилися чужоземні квіти в наших краях? У XVI столітті чорнобривці з Америки були завезені до Іспанії, а звідти швидко поширилися по всій Європі, Малій Азії та Північній Африці. Це одні з перших заморських рослин, привезених до Російської імперії, де були відомі спочатку як «африканські квіти». Звідти дійшли й до нас.

Низькорослі сорти квіток мають гарний вигляд у бордюрах, квітниках, бувають чудовою прикрасою тротуарів, доріжок, балконів і вікон. Зараз жодна сільська садиба, міська клумба, дачна ділянка не обходиться без чорнобривців. 
Вони багато де використовуються. В сільському господарстві – як сидерат, який збагачує ґрунт. Чорнобривці вирощують близько двох місяців, потім їх закладають у ґрунт. Земля, збагачена таким способом, стає більш захищеною від шкідників і бур’янів. Наслідки обробки зберігаються до 6 років. Після такого «зеленого добрива» добре ростуть кукурудза і ячмінь. Ці рослини хороші попередники також для гладіолусів, півоній, айстр, тюльпанів та інших культур.

Висаджують їх і на овочевих грядках для відлякування шкідників пасльонових культур. Їхній запах захищає від молі, а дим при спалюванні сухих рослин проганяє комарів. 

Використовують чорнобривці також як кормову добавку для домашньої птиці, яка впливає на колір жовтка яєць, які вони несуть. 

Цінують чорнобривці й за їхні лікувальні властивості. Користь рослини полягає в тому, що вона має заспокійливий ефект при роздратуванні та запаленні невротичної, видільної, нервової та травної систем, зменщує паніку, гнів, депресію, стрес, занепокоєння, страждання, судоми, інші психологічні й емоційні гіперреакції; зменшує запалення очей і кон'юнктивіт (використовується для промивання, щоб заспокоїти напружені очі). Паста з листя тагетесів застосовується зовнішньо для лікування фурункулів, карбункулів і вушних болей; відвар використовують для лікування застуди та свинки, виразок, екземи.

Ефірна олія чорнобривців володіє антибіотичними, антипаразитарними й антимікробними властивостями, ефективними для дезінфекції тіла. Якщо олія входить до складу спреїв, випарників і фумігантів, можна дезінфікувати весь простір у межах досяжності. Це також може захистити від захворювань, які передаються повітряно-крапельним шляхом, таких як віспа, кір, свинка і респіраторні захворювання. Крім того, рослину використовують в мазі при раку молочної залози, щоб мінімізувати дерматит, який, зазвичай, викликається хіміотерапією. При прийомі всередину відвару, знижується ризик викидня при вагітності. Звичайно, перед вживанням потрібно порадитися з лікарем.

Однак є і протипоказання: може збільшитися ризик кровотечі, алергічна реакція, дерматит, сонливість. Не рекомендується вагітним і матерям, які годують груддю. 

Лікувальні властивості чорнобривців застосовують ще в таких випадках: із рослини видобувають лютеїн – жовтий пігмент, який використовується у фармацевтичній промисловості. Він у невеликих кількостях входить до складу нормального людського ока та попереджає дегенерацію макули у людей похилого віку. 

Чорнобривці мають регенеруючі й омолоджуючі властивості для шкіри, пом’якшують її та знімають запалення, особливо це актуально при юнацьких вуграх, тому їх використовують у косметології. Також ці рослини активізовують кровопостачання волосяних цибулин, чим покращують структуру волосся та стимулюють його ріст.

Заготівлю лікарської сировини проводять все літо під час цвітіння чорнобривців. Зазвичай зрізають частину рослини на висоті до 15 см від землі. Зібрані квіти розкладають п’ятисантиметровим шаром на тканині. Це повинно бути сухе, затемнене приміщення, що добре провітрюється. Готову сировину можна зберігати в герметичних ємностях до 2 років.

Чорнобривці цінують кулінари за смак і аромат. Квіти і листя використовують для салатів, які набувають від цього пікантної гостроти, для ароматизації оцту. З них роблять приправи, такі як  імеретинський шафран, додають у хмелі-сунелі. Чорнобривці також солять і маринують. Гурмани варять зі суцвіттями борщі, додають їх у компоти, вино, настоянки, а також при маринуванні або консервуванні овочів (1–2 суцвіття на банку); для надання золотистого відтінку стравам із курки, випічці. Наслідуючи приклад ацтеків, люди заварюють ароматний чай, що зміцнює імунітет, захищає від застуди і мікробів. Лютеїн, про який уже згадувалося, використовують і як харчовий барвник, код якого E161b, його використовують при виготовленні морозива, соків, майонезу, масла, макаронів, випічки, для фарбування креветок. Зелена частина рослини багата аскорбіновою кислотою, а пелюстки містять ефірну олію, що широко використовується в парфумерній і харчовій промисловостях, у лікеро-горілчаному виробництві.

А тепер дізнаймося більше про легенди та вірування не лише наших предків, а й народів світу про цю рослину.

Давні індіанці вірили, що ці яскраві квіти ростуть там, де заховане золото. Вони вважали, що саме Тагес показує, де знаходяться скарби. Ацтеки використовували квіти як у господарстві, так і в ритуальних обрядах. Шанують квіти і сучасні мексиканці, які називають їх «flor de muertо», вирощують величезними плантаціями і прикрашають ними вівтарі та будинки у День мертвих.

Дуже трепетно ставляться до рослини в Азії. В індуїстській релігії цим квітам відведено особливе місце: вони уособлюють бога Крішну. Під час головних свят гірляндами з чорнобривців прикрашають будинки й офіси, квіти вплітають у волосся, вінки одягають на тварин. Квіти неодмінно використовують на всіх значимих релігійних церемоніях — весіллях, похоронах, а також на численних фестивалях. 

У Європі в ранньому християнстві була традиція оточувати зображення Діви Марії квітами чорнобривців, немов золотими монетами. За легендою, під час утечі Йосипа та Марії до Єгипту, їх почала переслідувати зграя злодіїв. Коли вони наздогнали втікачів і відібрали у них гаманець, то звідти замість грошей посипалися бутони чорнобривців.

Квіти часто згадуються в українських народних легендах, повір’ях і піснях. Здавна існує думка, що чорнобривці оберігають хату від злих духів і недоброго ока, саме тому їх обов'язково висаджували в садочку біля кожної хати. Ці квіти є традиційними елементами українського дівочого віночка; символом вірності та відданості. Прийнято вважати, що вони запалюють кохання у серці – дівчина носила вінок із цими квітами, щоб молодик не забув дороги до милої та ніколи не зраджував їй.

Багато легенд про чорнобривці збережено у нас на Дніпропетровщині. За однією з них, у давні-давні часи багаті степові землі приваблювали чужинців із півночі. Несли вони з собою горе та сльози, забираючи у полон найдорожче – хлопчиків, що мали вирости слухняними рабами. Матері з дітьми шукали рятунку в баби-ворожки, яка зачаклувала дітей і перетворила їх на кущі різнобарвних квітів. З чорнобрових і темнооких хлопчиків стали чорнобривці. 

Інша легенда розповідає про трійнят, які народилися в сім’ї звичайних трудівників. Росли сини красиві, стрункі та чорноброві, за що їх і називали Чорнобривцями, хоча кожен мав власне ім’я. Як виросли парубки, то один гончарем став, другий – різьбярем, третій – золотарем. І з усього краю приїздили подивитися на їхні витвори. Та якось напали на їхнє село чужинці й почали відбирати все, що під руку траплялося. Побачили вони вироби талановитих хлопців і забрали парубків із собою в чужу землю. Тужили за ними рідні, а їхня молодша сестра не витримала і вирішила шукати братів. Багато ходила світом, знайшла, та було вже пізно. Їх замордували за те, що відмовлялися працювати, і їхні мертві тіла кинули посеред степу. Сестра позбирала кістки та привезла на батьківщину. Поховали за звичаями, а на могилі висадили квітки, на честь яких називали хлопців, – чорнобривці.

І безліч інших легенд можна почути чи не в кожному селі нашого краю. І про вірування вам не забудуть розповісти. Для матерів чорнобривці – символ синівської чоловічої сили, святості, чистоти, хлоп’ячої краси та добра. Сини ж пов’язують ці квіти з образом матері, для них це символ отчого дому, материнської любові, Батьківщини. 

Саме тому цим квітам присвячені пісні, вірші, твори образотворчого мистецтва. Звісно, не можемо не згадати пісню композитора Володимира Верменича на вірш Миколи Сингаївського «Чорнобривців насіяла мати», що стала пісенним реквіємом не тільки матері поета, а й усім українським матерям.

У нашої відомої поетеси Наталки Нікуліної є вірш «Запах жовтих гвоздик селянських…», присвячений одному з різновидів чорнобривців, які вона дуже любила. У народі їх називають «купчаки́», «гвоздики-купчаки», «жовті гвоздики», «повняки» – це чорнобривці прямі (Tagetes erectus) і чорнобривці розлогі (Tagetes patulus).

У липкі чи в серпні, завше в чомусь осінній – жовта пасмуга світла з долини. З роками смаглявіє шкіра І темніє волосся, але запах гвоздик залишається той же, завше в ньому є і щось осіннє: щось дитинне і пряне. Скільки в світі такого, чому я уже непідвладна, скільки знаю такого, що стлумлене часом назавше. Але серце моє безборонне перед запахом жовтих гвоздик селянських. Квітами жовтих гвоздик-купчаків переткано все на світі...

А юна поетка з м. Дніпра Олена Міхно написала такі рядки:

Віктор Гала з Апостолового не пройшов повз цієї рослини:

Микола Яковчук теж написав вірш «Чорнобривці», що присвятив доньці Наталії, з яким можна ознайомитися у періодичних виданнях фондів нашої бібліотеки:

А художники Ольга Северін і Анатолій Жежер присвятили кілька робіт цим квітам.

Ось такі вони, наші «чужинці»-чорнобривці.